БЕРШАДСЬКИЙ ЛІЦЕЙ №1 ІМЕНІ АНАТОЛІЯ МАТВІЄНКА

      Савченко Артем Олегович народився 06 квітня  2003 року,  в місті Бершадь Гайсинського району Вінницької області.  Проживав у рідному місті разом із бабусею Галиною Павлівною та дідусем Сергієм Семеновичем (нині покійним).  Закінчив дев'ять класів Бершадської загальноосвітньої школи №1, потім вступив до Бершадського професійного ліцею, згодом до Ладижинського коледжу Вінницького національного аграрного університету.   Через  два роки вирішив  служити в  Збройних Силах України  та підписав контракт на службу у 59-ій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.

      З осені 2021-го року  проходив бойову підготовку у Львові. Стати військовим вирішив разом із друзями Денисом Гринюком та Іваном Колісецьким.  Солдат Савченко Артем Олегович призваний на військову службу за контрактом 23  вересня 2021  року Гайсинським РТЦК та СП та призначений на посаду гранатометника 2-го механізованого взводу механізованої роти військової частини А2960 (10-ий ОМПБ).

       24 лютого 2022  року,  у перший день війни, Артема у складі екіпажу БТРу з Херсону, де він проходив службу після розподілення, направили в бік Антонівського мосту чинити опір російським агресорам, які наступали з пів острова Крим. У запеклому бою хлопець отримав важке поранення. Побратими його не покинули, тривалий час возили його непритомного з собою. Артема доставили до лікарні, але запізно. До свого дев’ятнадцятиріччя Савченко Артем не дожив лише місяць.

      Артем загинув в першу добу  протистояння російським агресорам, яка  позначена багатьма прикладами неймовірної хоробрості військовослужбовців Збройних сил України. Він поклав своє молоде життя, свої мрії, сподівання, почуття за рідну землю, за нашу волю, за мир, за європейське майбутнє України і щастя кожного з нас.

     Друзі та рідні запам’ятали Артема  щирим, наполегливим, доброзичливим юнаком, який любив свою землю, своїх рідних, друзів, любив Україну.

      За рішучість та самопожертву Указом Президента України від 4.03.2022 р. №105/2022 – солдата, нашого земляка Савченка Артема Олеговича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

      Народився 7 вересня 2003 року у м. Бершадь  Гайсинського району Вінницької області.  Навчався у   Бершадській загальноосвітній школі №1.  Був дуже щирим, усміхненим, добрим, красивим хлопцем.

       Служити у Збройних Силах України вирішив разом із своїми друзями Артемом Савченко та Іваном Колісецьким.   Денис, як і його батько, добровільно вступив до 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, що базується у Гайсині.

       Коли рф віроломно вторглась в Україну з перших днів   став у військовий стрій.  Боронив українську землю під Миколаєвом. Там, під вибухами, мужнів і набирався бойового досвіду, вчився підставляти плече допомоги бойовим побратимам, цінувати дружбу і вірність присязі.

       У боях під Миколаєвом 9 березня 2022 року  Денис  Гринюк  загинув разом із п'ятьма побратимами, їх душі поповнили Небесний   легіон воїнів-захисників України.  Недовго довелось йому вою­вати, не встиг цілком роз­кви­та­тись з російськими окупантами за те зло, що при­­несли вони на нашу землю... Він любив своїх рідних, свою маленьку батьківщину і Україну - державу сильну і свободолюбиву.

       Без сина залишилася мати Ірина  батько Юрій(нині загиблий), без брата - сестра Юля, без онука - дідусь Леонід, бабуся Люся. Відважного земляка втратила Бершадщина, а Україна - ще одного Героя!           В пам’яті всіх, хто знав Дениса, він назавжди залишиться справжнім Героєм, патріотом, відданим  сином України.

       Поховали Дениса Гринюка 14 березня, у Бершаді.

       Спочивай з миром, Воїне! Дякуємо за твою жертовність! Вічна пам'ять   про відважного молодого, назавжди вісімнадцятирічного патріота Дениса Гринюка житиме в наших серцях і спогадах.

Герої не вмирають!

     Сергій Іванович Калінін народився 9 червня 1985 року в м.Бершадь. Навчався в Бершадській загальноосвітній школі  школі №1. Був спокійний, відповідальний, добрий хлопець. Закінчив Кіровоградський технічний університет. Проходив військову підготовку при кафедрі Державної льотної академії України в 2006 році. Отримав звання молодший лейтенант.  

     З 2007 по 2016 рік працював у Бершадському районному відділі поліції. Коли в області формували зведений батальйон із працівників міліції для відправки на Схід, одним із трьох добровольців Бершадського РВ УМВС був і Сергій Калінін.

     У 2017 році Сергій Іванович Калінін підписав контракт із Збройними Силами України. Сергій був щирою, доброю, чесною, відкритою, цілеспрямованою людиною та понад усе любив життя. Був хорошим та надійним товаришем і бойовим побратимом, завжди готовим на допомогу іншим.  З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист рідної землі.

     Ті хто знав особисто Сергія Калініна згадують його як сміливу людину, непересічну особистість, героя-захисника . Він був  взірцем хоробрості, патріотизму та незламності, справжнім чоловіком, батьком , воїном, командиром…

     За відмінну професійну службу, Наказом КВОК «Південь» від 08червня 2022 року Сергію Івановичу Калініну присвоєно звання «Капітан».

     Загинув 25 березня 2023 року селище Первомайське, Донецької області.

     Одружений. Дружина Косован Ірина Василівна військовослужбовець. Мати Калініна Марія Павлівна 1952 р.н., син Калінін Іван Сергійович.

     За особисту  мужність і відвагу, самовіддані дії, виявлені у захисті державних інтересів України, зразкове виконання військового обов'язку Калініна Сергія Івановича неодноразово відзначено державними нагородами:

• Відзнакою Командувача об’єднаних сил «Козацький Хрест» І ступеню Наказ № 162 від 27.04.2021р.
• Медаль « Патріот України»
• Нагрудний знак « За зразкову службу» Наказ №856 від 29.11.2017 р.
• Нагрудний знак «Знак пошани» Наказ № 735 від 16.11.2018 р.
• Медаллю «10 років сумлінної служби» Наказ № 671 від 28.11.2019
• Нагрудний знак «За службу» Наказ № 326 від 14.08.2019

Герої не вмирають!

     Народився 18 грудня 1980 року у с. Флорине. Після закінчення Бершадської загальноосвітньої школи  №1 Олександр навчався в Горлівському медичному училищі, де опанував фах зубного техніка. За цією спеціальністю і працював у Вінниці до призову в АТО.

     З 9 березня 2015-го до 30 березня 2016-го служив у 24-й ОМБР 2-го батальйону 4-ої окремої кулеметної роти неподалік  населеного пункту Кримське. Останнім часом Олександр Цішенко працював інспектором відділу контролю комунальної власності «Муніципальної варти», захищав громадський порядок в обласному центрі. А коли рашистська орда напала на Україну, пішов захищати рідну землю.

     Йому був 41 рік, мешканець м. Вінниці. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО/ООС (2016).

     06  березня  2022 року у бою за Сєверодонецьк на Луганщині, під обстрілами «градів», наш земляк, учасник АТО/ООС Олександр Андрійович Цішенко героїчно загинув.

     Олександр був чесним та вірним другом, улюбленим сином своїх батьків. В Олександра Цішенка  залишилися батьки — Андрій Янович та Марія Іванівна.

     Указом Президента України від 28 березня  2022 року № 183/2022,  за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ЦІШЕНКА Олександра Андрійовича (посмертно) — солдата нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня

Війна забирає найкращих.   Герої не вмирають!

       Михайло Красюк народився 18 листопада 1993 року. Мешкав у м. Бершадь. Батьки – лікарі Світлана Олександрівна  та Сергій Вікторович виховували Михайлика в любові, доброті, щирості. З дитинства був дуже добрим, щирим, доброзичливим, привітним і допитливим хлопчиком. Любив своїх батьків, брата, бабусю, дідуся.

      Навчався у Бершадській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №1. Тут його запам'ятали гарним учнем, чудовим однокласником,  доброзичливим та  шляхетним юнаком. Після школи вирішив стати юристом та навчався в Одеському коледжі економіки, права та готельно-ресторанного бізнесу за спеціальністю «Правознавство», молодший спеціаліст з права. Працював у  Вінниці, потім у Бершаді. Підтримував своїх рідних, любив, мріяв, планував, прагнув своєю добротою підтримати кожного, хто потребував. Справжній друг, він умів  дружити і цінувати дружбу. Був глибоко патріотичним громадянином та людиною, яка ніколи не йшла на компроміс із своїм сумлінням.

       Михайло був люблячим сином, красивою дитиною і надією своєї матері, цікавим співрозмовником, гарним сусідом, вірним і  мужнім захисником України.

      Після  повномасштабного вторгнення росії в Україну Михайло Красюк  не роздумуючи став на захист рідної країни і до останнього подиху боровся за її майбутнє. Він проявив велику мужність і героїзм на передовій, боронячи мир та безпеку нашої держави. На його бойовому шляху найважчі, найгарячіші місця: Соледар, Бахмут, Лиман, Кремінна, Діброва… був поранений, переніс важку контузію і, навіть, не долікувавшись, повернувся до побратимів, щоб бити проклятого ворога на нашій землі.

        07 квітня 2023 року в результаті ворожого обстрілу з протитанкового гранатомета в районі населеного пункту Діброва Сєверодонецького району Луганської області Михайло загинув. Молодий, працьовитий, веселий та енергійний. Війна забирає найкращих…

       13 квітня Михайла Красюка  привезли на щиті в останню дорогу до рідного міста Бершадь. Прощалися із загиблим Героєм Михайлом Красюком, наступного дня, 14 квітня 2023 року. Похоронна церемонія залучила велику кількість людей, які прийшли вшанувати пам'ять та висловити свої співчуття родині та друзям загиблого військовослужбовця.

       14 квітня, у зв'язку з похованням захисника Михайла Красюка, було оголошено День жалоби на території Бершадської громади. У цей день, на знак скорботи за загиблим, були приспущені Державні прапори на будинках і спорудах органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Біля школи у якій навчався Михайло востаннє пролунав прощальний дзвоник за загиблим випускником.

       Свої співчуття родині загиблого бійця висловили друзі, побратими, земляки.  Бершадський міський голова Віталій Драган написав: "Загибель Михайла Красюка є втратою для всіх нас. Його відвага та самопожертва повинні бути прикладом для наступних поколінь. Ми повинні пам'ятати про його жертовність та відданість Батьківщині та шанувати пам'ять про нього і всіх героїв, які віддали своє життя за Україну."

       Важко сприймати смерть наших захисників… Ще важче знайти слова розради і підтримки для рідних, близьких та знайомих. Це невимовний біль та непоправна втрата, яку не пробачимо окупанту і ніколи не забудемо.

       Низько схиляємо голови в пошані перед мужністю, стійкістю та патріотизмом нашого воїна.

       Бути Воїном означає жити вічно. Загибель Героя - Михайла Сергійовича Красюка - це важка втрата для його рідних, друзів, побратимів та близьких, а також для всієї громади.

       Світла пам'ять і вічна шана Герою, який віддав життя за Незалежність та територіальну цілісність України. Пам'ятаймо величний подвиг кожного Героя, який ціною власного життя наблизив Перемогу...

Герої не вмирають!

       

     Народився Гончаров Олександр Анатолійович 03 березня 1994 року у сімї Анатолія та Любові Гончарових.   Навчався у Бершадській загальноосвітній школі І-ІІІст. №1. Потім вступив до Бершадського професійного ліцею. Олександр був дуже добрим,  привітним, щирим юнаком. Дуже любив свою родину, завжди допомагав  та підтримував.

     Декілька років працював на Вінницькій птахофабриці. Він був відповідальною людиною, сумлінним працівником і патріотичним громадянином України. Його любили і поважали рідні, друзі, сусіди, адже був надійним другом, люблячим сином і братом, гарним сусідом і хорошою людиною.

      24 лютого 2022 року Олександр Гончаров був  мобілізований до лав Збройних Сил України та став на захист рідної держави. Наш земляк,  відважний захисник, мужній  боєць, боронив українську землю від російського окупанта та  щиро вірив у Перемогу. Олександр  ціною власного життя відстоював життя інших людей та свободу для нашої країни.
     27  квітня 2023 року  український воїн Олександр Гончаров загинув поблизу населеного пункту Озарянівка Бахмутського району Донецької області. Друзі, родичі, знайомі згадують Олександра, як світлу, добру, товариську людину, патріота, безстрашного воїна, вірного присязі. Молодий, красивий, усміхнений, він ще стільки всього не встиг зробити  у своєму житті, та став прикладом мужності та відваги.

     Сумуємо разом із рідними та близькими загиблого, низько схиляємо голови у скорботі. Це страшна втрата для нас усіх, а особливо для його родини та близьких. Немає слів, щоб висловити співчуття і біль. Нема і не буде прощення рашистам – за всі загублені життя, за розбиті серця матерів, за осиротілі діти, за понівечену українську землю…

   Поховали Олександра 04  травня  2023 року у рідному селі Флорине. Нехай душа Олександра знайде вічний спокій, а пам’ять про нього завжди житиме у наших серцях.

   

    Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях!

 

       Народився  Олексюк Павло Олегович 23  січня  2000 року, у м. Херсон.  Родина проживала у смт. Брилівка Олешківського району, Херсонської області,  тут у місцевій загальноосвітній школі навчався Павло.

      Після закінчення школи вступив до  Херсонського  факультету Одеського державного університету внутрішніх справ.

     У 2020 році підписав контракт на службу у Збройних Силах України. Служив у 57-й мотопіхотній бригаді 17 батальйону. Хлопець був хоробрий  солдатом, прекрасним сином, вірним та щирим другом, справжнім патріотом і захисником України. У страшні, криваві години боротьби  за наше право на мирне майбутнє України, Павло, вірний військовій присязі та Українському народові,  з першого дня взяв до рук зброю і став на захист найважливіших і найдорожчих цінностей – родини, землі, України. У складі 17-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка Павло вирушив боронити Луганщину. Він обіймав посаду оператора протитанкового відділення. Разом з побратимами  захищав Лисичанськ, Новотошківку, Северодонецьк.

     23  березня  2022 року життя Павла обірвала ворожа куля, він загинув в боях з агресором на Луганщині  в ході відбиття російського вторгнення в Україну.  Воїн виконував бойове завдання в районі смт. Нижнє та отримав смертельне поранення.   Зовсім молодий 22 річний Павло –герой і захисник, він  багато зробив для нашої держави,  віддавши своє життя захищаючи мир та спокій України, її свободу та незалежність.

     «Павло був добрим, світлим, позитивним. Завжди міг здивувати, захопити, заінтригувати. Любив робити сюрпризи. Для друзів з нічого міг організувати справжнє свято, був душею компанії. Любив та був прикладом для свого молодшого брата», – розповіла мама захисника Наталія.

     Його рідну херсонську землю окупували вороги, тож  за піклування отця Ростислава Процаніна,    31 березня  2022 року Павла  поховано у м. Бершадь.

     Залишилися вічно сумуючі батько Олексюк Олег Олегович, мати Олексюк Наталя Павлівна, молодший брат Віталій, рідні, друзі, близькі, побратими Павла. Низький  уклін, вдячність  родині , яка виховала героя-захисника України, розділяємо невимовний біль вашої важкої втрати.

  

  Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях.